Назарук Владимир Владимирович

Назарук Владимир родился в Одессе. Поэт и детский писатель. В 2007 году закончил ООШ№71. Является студентом 5 курса ОНУ им. И. И. Мечникова филологического факультета специальности украинский язык и литература. Печатается в одесской и всеукраинской периодике.

Осінь і море

Я виходжу із свого дому і йду по сірим вулицям та провулкам…До моря…

У місто прийшла осінь… Осінь завжди супроводжується тривалим багаточасовим монотонним дощем з прохолодним поривчатим вітром, що намагається своїм потужним обуреним подихом докорінно зірвати з дерев листя, надломити спокій у душі, віддерти маску нещирості з обличчя… І йому це вдається…Ось тільки масок я не ношу і навіть не приміряю їх ніколи.

У таку штормову погоду місто опустіло… Назустріч мені, сам на сам, виходить лише один вітер, лише одна злива, яка шквалом срібних крапель заливає дороги, землю й тротуари. Мої ноги по коліна мокрі, але я йду далі, не зважаючи ні на що, цілком свідомо зливаюсь з погодою, стаю нею. Я люблю зливу…Я люблю вітер… Я люблю жовте листя…Врешті-решт я люблю осінь!

Для когось образ осінь – це образ вбивці, що безжалісно вбиває життя, вбиває зелену красу природи та її молодість. Але насправді це не так. Осінь, всього-на-всього - перехідний етап, без якого неможливим стане повернення нової весни, нової надії... Усе закономірно. Та навіть, якщо весна нас покидає, головне, щоб вона не покидала наше серце, де разом з нею повинна розквітнути любов.

Наразі осінь, злива й вітер… Наразі та сама злива, котра нагадує мені про повінь, яка заливає з голови до ніг. Наразі той самий вітер, що розвіює усі накопичені під впливом втоми думки, який несе свою свіжу та п’янку прохолоду. Під цією зливою я оновлюсь, духовно очищуюсь. Ця злива безжалісно змиває усе зайве, усе непотрібне…

Як добре, що крім мене, немає більше жодної живої істоти на вулиці, яка б так просто вийшла б під цю зливу, як зробив це я. Почуття самотності буває дуже корисним… І зараз мені трапилась нагода обміркувати, і зважити все те, що переповнює мою душу та серце, разом з осінньою зливою виплеснути усе назовні.

Я йду далі! До моря… Мокрий, але щасливий! Як дитина перестрибуючи калюжу за калюжею, я йду вперед та радію тому, що ніхто не вривається в мій особистий простір. Моїми супутниками є лише срібна багаточасова злива, прохолодний поривчатий вітер, розкидане різнобарвне листя та осінь… Врешті-решт я люблю осінь, бо осінь – це я, і я прийшов у місто…